Геннадій народився та виріс у Кам'янці-Подільскому. Навчався у міській школі №5, після завершення якої здобув професію електрика.   Працював трактористом у колгоспі села Гаврилівці. Односельці цінували його за майстерність, працьовитість та скромність. Виховав дітей, якими дуже пишався. На захист країни став у 2024 році по мобілізації. Поповнив лави 3-ї окремої важкої механізованої Залізної бригади, служив гранатометником у механізованому батальйоні.   У підрозділі згадують солдата Гавдюка як людину позитивну, відповідальну та «рукасту» — ремонтував все. Мотивував побратимів без зайвих слів — своїм ставленням до життя та роботи.  Роковим став день 5 жовтня 2025 року, коли Геннадій перебував на бойовому чергуванні неподалік села Кам'янка Харківської області.   Там було дуже гаряче: ворог гатив з артилерії та атакував наші позиції безпілотниками.  Після одного з ударів FPV-дрона зв'язок з чоловіком обірвався. Оперативний пошук з повітря не дав результату, а на землі було справжнє пекло…  Відтоді Геннадій вважався зниклим безвісти. Рідні, близькі та побратими до останнього сподівалися на його повернення. На жаль, дива не сталося: у серпні 2026 року ДНК-експертиза підтвердила загибель Геннадія Петровича.  Після отримання трагічної звістки у Жванецькій громаді був оголошений день жалоби. Поховали Геннадія Гавдюка з військовими почестями у Гаврилівцях. Вічна пам'ять та слава! Ігор Романенко Фото: Фейсбук-сторінка 3 окремої важкої механізованої Залізної бригади Підготовлено Українським національним агентством Укрінформ спільно з Українським інститутом національної памʼяті та онлайн-медіа Міністерства оборони України АрміяInform